що проникає в серце
Шевченко Тарас
Сила вітру, стогін трав,
Проникає в серце, як тепло,
В речах безсловесних, у просторах,
Нехай звучить пісня, вбиває зло.
Дощ падає, краплина спиняє
І в думках пробиває мости.
На крилах вітру мрія літає,
Вона глибоко в душі чистоті.
Франко Іван
Книга серця розгортає
Сиве минуле, стежки надій.
Таким багатством душа володіє,
Що проникає в серце людей.
Мрії дитинства, злиті в вірші,
Горять, як свічки, пасма ночі.
Коли засинає серце пусте,
Тоді дощ в душу проникає точно.
Коцюбинський Михайло
Часом печаль, як затяжний вечір,
Проникає в серце, наче томні сни.
Буває така тишина, що звечір,
Що вся природа стане в ряд пісень.
Проходять вали, проникають в пам’ять,
Внуки лунають крізь віки.
Вони в серці – ті сліди слави,
Які навіки залишать свої кроки.
Винниченко Володимир
Коли зима в серце снігу стане,
Тепле слово проникає в душу.
У поля, де весна щось обіцяє,
Звук надії знову співає глушу.
Темрява пізно вмиває в очах,
А зранку сонце тягне руки.
Як сніг зітре з плечей вагах,
Проникає в серце радість звуки.
Олійник Григорій
Поезія – світло, що не гасне,
Проникає в серце, легко й просто.
Згадує юність, сп’яніле щастя,
Коли кохання було нам у бостах.
У всіх дорогах, що ми пройшли,
Чути ехо, безмежну красу.
Весь біль, що давить, інтригує,
У серці щасливому – ліру.
Симоненко Василь
Пісня, що серце торкає ніжно,
Проникає в душу, як луна.
Вона вітер несе, безпощадно,
Відкриває нам істини дні.
Листя з дерев, що тріпочуть вітром,
Коріння глибоко пронизує.
У кожній дереві, в кожному слові,
Є те, що в серце незримо живе.
Драч Іван
Крізь рядки слів проникає тривога,
У тиші нічній, наче радість чекання.
Часом і сміх, що звучить у дорозі,
Залишає наші поезії страждання.
У тому, що серце забуто у бою,
Спогади кохання, як ранок весняний.
Все, що з нами в цій мандрівці буде,
Проникає в серце знову й знову.
Ліна Костенко
Вечірній вогонь, тріпотіння свічки,
Проникає в серце, як тепла струна.
Ностальгія м’яко заповнює простір,
Словами з минулого вічної весни до дна.
Слухаю пісні, що з небес співають,
У кожній є туга за рідним краєм.
Нехай пориви вітру полетять,
Проникаючи в серце, забираючи маяк.
Герасимов Василь
Темрява в вечір, зірки мовчання,
Проникає в серце з глибин простору.
Мрії розкриваються, як об’єднання,
Згадуючи те, що не згасне, як фортуна.
Вода тихо ллється, спадок ріки,
Слухай, що шепоче темряву обійм.
Це стане піснею, що дружитиме в пік,
В серці проноситиме ніжність на ковзнім.
Забужко Оксана
Слова відлунюють, як дотик до гланди,
Проникають в серце, глибокі, як ріки.
У кожному рядку – відчуття планети,
Де кохання, як сонце, на буде безпечно.
Крізь тіні минулого і дзвін години,
Знову встає серце на шлях новий.
Глибокі шляхи, сокровенний світ,
Проникають в наші простори, немов рій.
