Вірші про померлих рідних: Болісні спогади та незгасний вогник любові
Коваль Олексій
У темряві ночі тихо з’являється ти,
Як поза межами всесвіту, не знаючи сліз.
Твій образ палає в глибині души,
Де спогад твій, як сонце, шукаєсь без сліз.
Твої слова живуть у ритмі серця,
Болісні спогади, пам’ять хвилює знов.
Незгасний вогник любові для мене—
Ти у всьому, ти— мій спокій, мій вінок.
Левченко Марія
Твій портрет в куточку— мов ясний місяць,
Світила нам щастя, поки жила.
З тобою розмовляю, не знаю, навіщо,
Ночами болісними знову дотикаюсь до сліз.
На вкраїнських полях, де сонце сміється,
Твій голос звучить— збуди мою суть.
Незгасимий вогник, що в серці живе,
Бо кожна згадка про тебе— моя любов, як весна.
Панченко Дмитро
Сумую за тобою, як за вітром у полі,
Де колосся шепоче під серцем моїм.
Болісні спогади, як дощ у недолі,
Зганяють на землю, завжди забираю на дим.
Твоя усмішка, як радісний світанок,
Залишила в душі незгасний вогник.
Я йду по живому, простору без дна—
Ти поряд завжди, хоч тебе вже нема.
Шевченко Ірина
Ось знову вечір, свічка затріщала,
Твоя любов, наче світло, проникає в ніч.
Болісні спогади, без жалю, без краю,
Серце моє плаче, сльоза— невидима мить.
Я чую, як ти нагадуєш вдруге,
У кожному шумі, в кожному диханні.
Незгасний вогник у глибині серця,
Ти завжди зі мною, моя мила надія.
Гнатенко Станіслав
На моєму вікні шепоче вітер,
Твій образ встигне знайти інший шлях.
Болісні спогади телефонують в серце,
Кожен момент— як старий привид в дні без снігів.
Твоя любов, немов зірка на небі,
Ніколи не згасне, лише сяє в темряві.
Я живу для миті, я працюю для слів,
Щоб завжди у спогадах зберегти цей вогонь.
Яровий Василь
Пролітають роки, як спогади у снах,
Сховались у тіні, та любов не вмира.
Болісні спогади ріжуть, як скло,
Але світить усмішка, наче сонце в зупинках.
Я не забуду кожен сміх, кожен жарт,
Кожну снігопад, у який ми мріяли.
Незгасимий вогник любові завжди в мені,
Розгортає обійми, крила у складках.