Сумні вірші про смерть: Філософські роздуми та біль утрати
Тарасенко Олег
Смерть — тихий гість, що в крадійську ніч,
Відносить в тінь наші мрії, надії,
В серці гіганти розлуки, мов крила,
Летючих спогадів — стільки, що не злічити.
Чому у глибині душі завжди траур?
Чому щемить, коли згадаю мить,
Як спільно сміялись, плели мрії в радість,
Тепер у пустоті дуже важко дихать.
Коваленко Ірина
Важка, мов цегла, думка про смерть,
У кожнім кроці, в кожному слові.
Прощання щоденне, немов новий тренд,
Втрата — моя вічна розмова з совістю.
Чиюсь душу я згубила у полоні,
Лишилась сама у цій порожнечі.
Дні йдуть, а пам’ять — як корона з колючок,
Тисне на моє серце, немов на велетенський тягар.
Семенюк Вадим
Вічний крик тиші у серці моєму,
Смерть усміхається шепотом з тіні.
Скорбота грузить, як важкий камінь,
Які слова візьму із потоку руїни?
Тут, де кожен день, мов спогад, одне,
Хвилююча пустота, мов смерч у вітрі.
Прощавай, моя радість, чому ти втекла?
В сльозах минулого залишилась мрія.
Гнатенко Людмила
Смерть, мов темна хмара, охопила свято,
Вона прийшла без попередження, без кроків.
Залишила вічність, озабочена спрагою,
У серці глибока рана — смерть моєї любові.
Звук усталого суму чую щоранку,
Твої очі — омана, змиваєш страждання.
Твій спогад тягне до безодні,
Вже не бути нам сіяти зоряні картини.
Левченко Павло
О, смерть, ти вічна, безмежна, безжальна,
Чому приносиш сум і відчай без краю?
В долині сліз, між цими стінами,
Ти колишеш душі, неначе думки в стадії.
Немає більше щастя, лиш спогад, тінь,
Куди поділись ті простори світлі?
Моє серце відкрите для смутку, слів,
Я питаю: чому? Чому нечесно?
Остріцький Святослав
Смерть у танці грацій крокує,
Забирає у тишу усе бажане.
Кожен тінь відкидає, запам’ятай,
Смерть — це вітер, що зрівняє з землею.
Втрати — простір мовчання, п’ятно на душі,
Усмішка стане мертвою в повітрі тіні.
Скільки зірок вгасло у спогадах далеких,
Кожен спалах — це крок у безодню безмежну.
Марченко Влада
Смерть — мандрівник, що не питає,
Куди й крокує від серця до серця.
Вона знає усі наші слабкості,
Відводить щастя, залишає гіркоту.
У сірих снах, де вітер шепоче,
Сплелися наші сльози в один пісок.
Чи буде кінець цій мелодії суму?
Чи в неї є сутність у метафорі страждання?
Савченко Дарина
У кімнаті тиші покрита болем,
Твоя відсутність, як хвороба — безжальна.
Ти залишив свій світ, а я тут, у тінях,
Ношу твій біль, що безсмертний, мов дух.
Смерть не просить, не говорить, не рве,
Вона тихо стукає, кличе до стелі.
Чому не зрозуміти цю безодню світла?
Можливо, буду вічно мчати за тобою.
Бондаренко Катерина
Смерть, ти спочиваєш у тиші роки,
Мов слізьми підминеш, мов болем ковід,
Твій дотик нежданно, як радісна мить,
Але пам’ять — безсмертна, тож не говори.
Залишу я заплачений спогад у серці,
Кожен день минає, веде до землі.
Твоє ім’я вплетене в пісню надії,
Але у цій пісні всього лише смуток.
