які померли: Світла пам’ять і невимовна туга

Шевченко Тарас

В пам’яті живе, як спогад про весну,

Відходять в небуття, але не в тишу,

Йдуть серця, що пеклися від іскри,

Тихий шепіт кохання — вічна втіха.

Усмішка їх, наче свічка у ночі,

Горить у сліз, з небес зорі мріють,

Пам’ятаємо, у світі — тільки тіні,

Пале в тупій тузі, скарбами на дні.

Кобилянська Ольга

Слідами вітру, в розпачі сльози,

Цвітуть у пам’яті, не гаснуть повіки.

Твоя доброта, як промінь на сході,

В серцях лишила тінь тихих спогадів.

Невимовна туга — дотик на губах,

Мелодії любові зринають в небі.

Час не лікує, залишив тільки звук,

Замість слова — під шепіт до сліз.

Маяковський Володимир

Як сніг падає — зворотне до весни,

Так забирає у душі твоя тінь.

Наші дні одні, та осінь розстеляє,

Ти — світла пам’ять, днина спогадів.

У часі синій ад, переплетений в мить,

Дотепер панує невимовна туга.

Твої очі, мов зорі, обіймають тугу,

В них знайдемо світло, коли покинемо путь.

Коцюбинський Михайло

У серці вони, тихі, як березовий гай,

Пам’ять про тебе складає наш храм.

Невимовна туга, як рання зірка,

Удень забута, вночі перевіряє.

Коли зриває осінь вітри сиві,

Без тебе зима — мовчання минулого дн Tropical

Тепла світла нитка — давня і юна,

Кожен штрих тиші — простір надії.

Сосюра Василь

Світла пам’ять, неначе пісня,

Відлунює в покої, де плечі стоять.

В твоїх очах зелені розквітнуть весни,

А в серці гірка відлуння гіркоти.

Невимовна туга — кружляє в космосі,

Теплі слова обіймають, не покинуть.

Та сльози в тиші пишуть на стінах,

Справжнього пам’яті нуку бруд не вторгнеться.

Олійник Юрій

Пам’ять світла, мов небесна висота,

Залишилась у мрії, в неначе блукає.

Невимовна туга, що з серцем тягне,

Як вітри полудня колись, в ночі вдасться.

В твоїх сльозах роса, як радість вдосвіта,

Тіло покою забуло, та серце просить.

В час потрібно жити, лелека в небі світить,

Але в пам’яті лишається тягар недолів.

Забужко Оксана

Ти полетіла, обнявши писанки з трав,

Твій дух летить крізь осінь, в сльозах.

Світла пам’ять палає, як білі лебеді,

Невимовна туга — у глибинах знову.

Залишилися в спогадах ніжні дати,

Кожна мить — запечатана в небі.

Ти, наче зоря, що падає в річку,

В серце вписала тінь, що не зникне завтра.

Павличко Андрій

Непомітно йдуть, як світанок у бурі,

Туга не спить, визнала припинення.

Світла пам’ять, що замкнута в епістолах,

Струмує у вічність, в серці негасимому.

Твої слова, наче троянди в розпалі,

Тримають тугу, квітнуть у спогадах.

Вогонь тієї любові, живий у мить,

Простір між зірками, відзеркаленням каламуті.

Симоненко Василь

Розцвітає пам’ять, як сад без кінця,

Де вся краса, що згубила свій слід.

Невимовна туга— це мова серця,

В написаних рядках лишились у вітрі.

Спогад про тебе, наче світло з-за горизонту,

Заспокоює шепіт, зустрічає сіль.

Ти залишила відбиток в глибокій свідомості,

Вже ніколи не втрачу як травневу роль.

Багряний Григорій

Твої слова, наче метелики тихі,

В небо злетіли, свободу добувши.

Світла пам’ять, що відлунює в піснях,

Невимовна туга — де ж ви, край безмежно.

Цвіте знову жаль у райських садах,

Пам’ять осяяна, як пишний вінок.

Ти хочеш повернути день якийсь,

Але не зможеш — лише хвиля спогонів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *