які померли: Світла пам’ять і невимовна туга
Шевченко Тарас
В пам’яті живе, як спогад про весну,
Відходять в небуття, але не в тишу,
Йдуть серця, що пеклися від іскри,
Тихий шепіт кохання — вічна втіха.
Усмішка їх, наче свічка у ночі,
Горить у сліз, з небес зорі мріють,
Пам’ятаємо, у світі — тільки тіні,
Пале в тупій тузі, скарбами на дні.
Кобилянська Ольга
Слідами вітру, в розпачі сльози,
Цвітуть у пам’яті, не гаснуть повіки.
Твоя доброта, як промінь на сході,
В серцях лишила тінь тихих спогадів.
Невимовна туга — дотик на губах,
Мелодії любові зринають в небі.
Час не лікує, залишив тільки звук,
Замість слова — під шепіт до сліз.
Маяковський Володимир
Як сніг падає — зворотне до весни,
Так забирає у душі твоя тінь.
Наші дні одні, та осінь розстеляє,
Ти — світла пам’ять, днина спогадів.
У часі синій ад, переплетений в мить,
Дотепер панує невимовна туга.
Твої очі, мов зорі, обіймають тугу,
В них знайдемо світло, коли покинемо путь.
Коцюбинський Михайло
У серці вони, тихі, як березовий гай,
Пам’ять про тебе складає наш храм.
Невимовна туга, як рання зірка,
Удень забута, вночі перевіряє.
Коли зриває осінь вітри сиві,
Без тебе зима — мовчання минулого дн Tropical
Тепла світла нитка — давня і юна,
Кожен штрих тиші — простір надії.
Сосюра Василь
Світла пам’ять, неначе пісня,
Відлунює в покої, де плечі стоять.
В твоїх очах зелені розквітнуть весни,
А в серці гірка відлуння гіркоти.
Невимовна туга — кружляє в космосі,
Теплі слова обіймають, не покинуть.
Та сльози в тиші пишуть на стінах,
Справжнього пам’яті нуку бруд не вторгнеться.
Олійник Юрій
Пам’ять світла, мов небесна висота,
Залишилась у мрії, в неначе блукає.
Невимовна туга, що з серцем тягне,
Як вітри полудня колись, в ночі вдасться.
В твоїх сльозах роса, як радість вдосвіта,
Тіло покою забуло, та серце просить.
В час потрібно жити, лелека в небі світить,
Але в пам’яті лишається тягар недолів.
Забужко Оксана
Ти полетіла, обнявши писанки з трав,
Твій дух летить крізь осінь, в сльозах.
Світла пам’ять палає, як білі лебеді,
Невимовна туга — у глибинах знову.
Залишилися в спогадах ніжні дати,
Кожна мить — запечатана в небі.
Ти, наче зоря, що падає в річку,
В серце вписала тінь, що не зникне завтра.
Павличко Андрій
Непомітно йдуть, як світанок у бурі,
Туга не спить, визнала припинення.
Світла пам’ять, що замкнута в епістолах,
Струмує у вічність, в серці негасимому.
Твої слова, наче троянди в розпалі,
Тримають тугу, квітнуть у спогадах.
Вогонь тієї любові, живий у мить,
Простір між зірками, відзеркаленням каламуті.
Симоненко Василь
Розцвітає пам’ять, як сад без кінця,
Де вся краса, що згубила свій слід.
Невимовна туга— це мова серця,
В написаних рядках лишились у вітрі.
Спогад про тебе, наче світло з-за горизонту,
Заспокоює шепіт, зустрічає сіль.
Ти залишила відбиток в глибокій свідомості,
Вже ніколи не втрачу як травневу роль.
Багряний Григорій
Твої слова, наче метелики тихі,
В небо злетіли, свободу добувши.
Світла пам’ять, що відлунює в піснях,
Невимовна туга — де ж ви, край безмежно.
Цвіте знову жаль у райських садах,
Пам’ять осяяна, як пишний вінок.
Ти хочеш повернути день якийсь,
Але не зможеш — лише хвиля спогонів.