Вірші про більшовицький режим: Розповідь про важкі сторінки історії
Ковальський Олег
На тлі знищеного краю,
Слухаю вітер, що плаче,
Спогади темні, як радість,
Вручені в долоні на мачі.
Кожен рядок — це страта,
Кожен вірш — це зойк людський.
Більшовицький режим, як мрія,
Ховає сліди на землі.
Левченко Марія
Червоне сонце сходить над містом,
Дощем споминів ллється сльоза.
Більшовицькі дні — це не для віршів,
То тіні, що крадуться в небесах.
Вогонь горів, палив надію,
Роздираючи серця в туман.
Лише кожен рядок, ніби тяжке вино,
Вказує шлях у минуле, в забуття.
Петрович Ігор
Ночі, мов криваві шати,
Зітхає місяць, палаючи у зливах.
Лише сліди тих днів, що вщухли
В безіменних душах, знедолених стежках.
Більшовики жваво роздирали,
Феєрії кохання, мрії знищили.
Та шлях до правди все ще простує,
Серед гірких спогадів людських.
Гуменюк Тетяна
Тихо плине час, неначе олія,
В тіні історії вмістилась журба.
Більшовицькі пастки зривають крила,
Від них лишилася одна пустота.
В кожній свічці — пам’ять зброя,
Кожен вірш — це прихований крик.
Летять вітри, розносять думки,
А в душі лишається більні ріки.
Грищенко Артем
Закарпаття в червоній уніформі,
Небо плаче, а вуста кричать.
Більшовицький режим, як морок,
Він знищував всіх, хто хотів літать.
Сни, що тримають у полоні,
Віщують не зламуй своєї мрії.
Пам’ять, мов сокира, рубає
Ті дні, що в туманах одвічні.
Климчук Віра
Крокую в тиші, чую стук серця,
Темряву долю мов мантри лунувати.
Більшовики — не лише голоси,
Це горе, що в кожному дні нам зберігати.
Схопили страх у свої лещата,
Лише сльози і кров запам’ятають.
Та пам’ять гріє, як полум’я ліхтаря,
Вона — наш щитом на дні тіні страху.
Шевченко Станіслав
На берегах, що молять про спокій,
Де душі покинуті блукають в снах,
Більшовицький режим залишив сліди,
Як важкі тіні, що в’яжуть у страх.
Ніхто не забуде, як мрії стирали,
З очей рвали весняну невіданість.
Але в розрусі все ж спалахне зоря,
І ми заспіваємо гімн вільності.
Дорошенко Олена
Засніжені поля, мертві надії,
Чого варті слова в порожнечі?
Більшовики — невигадані герої,
В яких мрії всіх, наче листя, зникли.
Та в кожній краплі в душі — боротьба,
У кожному вірші — крик, що звучить.
Дайте нам право побачити сонце,
Дайте нам шанс зібратись, щоб жити.
Назаренко Петро
В тьмі, де царила байдужість,
З минулого важка рука.
Більшовицький режим — це не поразка,
Це легат всього, що назавжди.
Стихія пам’яті завжди грюкає,
Як відгомін битви, що не стихне в нас.
Ми будемо жити, в червоних замкнені,
Тримати історію, щоб не зникнути з часом.
Кузьменко Катерина
У вогні забуттів, серед гір і-домів,
Молимося за душі, що затихли в спразі.
Більшовицький режим — безумства гнів,
Вибив в нас серце, забрав найдорощі.
Вірші, як сокирки, не ріжуть, а краять,
Сни, що заплутали нас у біді,
Але пам’яті слід із основи не зникне:
Ми — така сила, що оживить наші мрії.
