Вірші про час: Невпинність годинника й роздуми про швидкоплинність
Шевченко Тарас
Невпинний час, о годиннику,
Ти мій супутник, мій ворог, мій друг,
Складаєш миті у пазли,
Скрипиш мелодію тривог.
Вже знову ранок, світло встає,
А ти тихенько, як тінь, ідеш,
В недосяжному моєму залі,
У мисячному звіті знову греш.
Ти сліди залишаєш у серці,
Складаєш сни, відбираєш мрії,
Ніщо не вічне, та в слові –
Спогад життя і його лінії.
Франко Іван
Час – мов струна на арфі душі,
Грає мелодії щастя та горя,
Невпинно струмуючи скороминуще,
Розкриває таємниці чорного моря.
Плине, як ріка у весняний день,
Не зупинити, не повернути назад,
Єднає роки, моменти, надії,
Унімання сил, що покликають у лад.
А в тиху ніч, коли сум спочине,
Я задам запитання: чому? чому?
Чи вмієш ти танцювати у темряві,
Чи знаєш, що є світло за грозою дню?
Остафійчук Оксана
Щоб зупинити мить, треба знати,
Яка магія в твоїх руках.
Годинник стукає, дзеркала тьмяні,
Хвилини розлітаються у у картах.
У всьому – час, у посмішках і сльозах,
На порозі нового і старого,
Роздуми триватимуть до ранку,
Де кожен обирає свій шлях тихо.
Записую у рядки цю вічність,
Як тривога стає мудрістю,
Невпинність годинника в серці,
Дошкуляє, та вчить смиренності.
Мельник Сергій
У безодню, спочатку легенько,
Дні за днями, без зупинки,
Відлік хвилин – мов сонце вмикає,
В чистих полях легкий вітер свище.
Годинник на стіні наче старий,
Хоче розповісти про пройдений шлях.
Він править вірші, що вітер приніс,
Миті, що звели разом з цим віршем.
Аж ось ведуть нас у промінні,
Кожна платформа – нова мить,
Тут і там, але радість закінчує,
Скільки ж нам часу до кордонів пройти?
Лисенко Катерина
Плин вітрів, у годиннику тиша,
Сонячний промінь вплетений у тінь,
От тільки значення всієї цієї
Невпинності годинника в тім.
Забути обличчя, думки сплутати,
Залишити затишок і спокій,
Чи не достатньо просто дивитися,
Як безслідно минає любов у ніколи?
Та в кожній хвилині мить складається,
У серці ноша – спомин щасливий.
Вчимося жити в цій невпинності,
Коли не можемо обійняти навіки.
Дмитренко Андрій
Зранку до вечора, у звороті,
Годинник пробиває час у гнізді,
Кожен годині мить – наче подих,
Думки летять, наче плам’я в книзі.
О, як невпинно минають повтиху,
Скільки таємниць приховано в стінах!
Час учить думати, слухати серцем,
За кожною миттю зникають світанки.
Можливо, в часі є своє золото,
Можливо, у страху ховається світ,
Та людина має зрозуміти швидкість,
Не втрачати себе, відчуваючи мить.
Коваленко Наталія
На стіні годинник, на звороті,
Мов камінь, важкий та мовчазний.
Плине без думок, та оповітає,
Все, що встигла забути мрія.
Ти мене ведеш через ліс ночі,
Мелодія годин у думках гуде,
Чи є у часі свій спокій?
Чи просто ми – це лише перебір?
А час неодмінно зостане все,
Воспоминання у серцях грають,
Кожен дотик, мов слід на стеклі,
Але ніхто його вже не знає.
Сидоренко Олег
Можливо, час – це просто мрія,
В якій минулий кличе на перегляд.
Невпинно, сміливо, як зйомка у кадрі,
Годинник крутився і не спинявся.
Тихо шепоче, як забути болі,
Кожна секунда – це світло й тінь.
Глибина у мить, у грі людських облич,
Забуті роки, що покликані до змін.
У спогадах час ніжно цькує,
І пам’ять, мов хмари, в небо зводить.
Невпинність годинника, як спогад,
Стає основою для маленької свідомості.
Гнатюк Світлана
Роздумуючи про час, як струмок,
Згадую всіх, кого встигла втратити.
Хвилини минають, мов пісні вітру,
А вечір приносить кольорові обмани.
Скакання секунд, в лічбі ім’я,
Миті радісні і сумні…
Ще трішки – і потечуть роки,
Не зупинимо, хоч і мріємо, що це.
У світі простору, в обіймах часу,
Ми вчимося прийняти свій страх,
Адже не стане годинник мовчати,
Доки живемо, оновлюємо свій шлях.
Черняк Віталій
У пориві вітру чую вістку,
Годинник блищить мов зоря на небі.
Час – це просто жест, він крутиться,
Не затримується там, де ми з ним.
Спогад – щастя, але і печаль,
Чи могли б ми відпочити на дні?
Вогник нас чекає, світло в серцях,
Але минає, править час у безчинствах.
Тож у цю мить живи, не стій –
Вічність в одній секунді забуяння,
Ти взирав у свій синій повік,
Вмиваючи сльози, у безмежне розуміння.
