Вірші про хліб і Голодомор: Пам’ять про трагічні сторінки історії

Іваненко Олександр

На полях зорані, втрачені мрії,

Лита сльоза — хліб всьому свідок,

Куди веде нас темрява і біда,

У спогади рвемося — далекі дороги.

Знову без борщу, без короваю,

Діти рвуться до столу, та тиша,

Голодний крик вітру, безсилий спогад,

В серцях живе та болюча шиша.

Мельник Анна

На споконвіку, в пейзажах свято,

Хліб — це пісня, це мрія проста,

Та в ніч безжальної спраги днів,

Голодомору жахи, тиша сумна.

Взяв у руки колос, доторкнувся дна,

На нашій землі лягли сліди жорстокі.

Хліб, що на столі, має вагу,

Кожен кусок — спогад про кроки.

Петренко Сергій

Мав колись край зелений, багатий,

Земля чашу золоту дарувала,

Та непрохані ночі вже й не згадаю,

Сусіди же, горді, знищували насила.

Співають тіні, колись тут життя,

Тепер тільки тиша і голосістка,

Голодомор нам навіяв страх,

Але живе в серцях — пам’ять на вустах.

Коваленко Марія

Хліб на столі — це не просто юшка,

Це нашу пісню несла у собі,

А в серці лежить важка тужка,

Ген з голодом оповита в чыгуні.

У безкраїм полі, де гомін полин,

Спочиваєш, батьку, під тихим небом.

Найтяжче з усіх — хліб на покуті,

Він з нас з’їв страждання, мову, сонебленні.

Тромпетник Василь

Коли колосся шепоче про волю,

На золотих нивах останній жнива,

Там, де голосу не стало з горя,

Смерть визволила людей, мрії забрала.

Голодомор — це не просто рана,

Це крик, що плекає свій зваг,

Пам’ять про хліб завжди всередині —

В серцях наших, навіть у прами.

Олійник Юлія

Молилося небо на хліб, як на сонце,

Та прийшла біда, і ніхто не спромігся,

Сухими губами, через натовп до серця,

Голодомор забрав сни й мрії.

Сахарній горобці — краплини — у свято,

Та пустка в очах завжди на час,

Завітна думка — з минулим потурання,

Голодний крик живе на повітрі з нас.

Лисенко Катерина

Поле без краси, без жнив нас посором,

Громовини хліба — прощання навіки,

Колоски призабуті, ланцюгом в горі,

Доленосним словом пожертає все.

Згадую свята, де спалахували мрії,

Серед простору — постійну сльозу,

Бо в кожному зерні лежить пам’ять в тиші,

Тих, що боролися за хліб, за дива.

Дзюбенко Ярослав

На мапі згасли у мрії вогнища,

Голодомор — тінь, що нас пригнічує,

Спомин про юність — хліб — та сама пісня,

Слідом йдуть тінями, та серце охрипло.

Заплакані обличчя — у нас не забути,

На полях мрії твої загублені,

Життя, відпущене — в горі,

Не впору забути, що скоєно людьми.

Кімнатна Оксана

Переконаність в житті — колись вабила,

Хліб, наче крапля роси, зігрівала,

Голодомор навісний, бездонний і вже цевить,

Ті, хто кричав, зросли у спогадах.

Серед пустки, з подихом пам’яті —

Пам’ять про ті дні — ця змова веде,

Ми згадаєм країну, в якій лишили сліди,

Голодомор — хліб невидимий, החיים.