Вірші про кохання – класика: Невмирущі почуття у безсмертних творах

Шевченко Тарас

І знову в серці запала весна,

Де ніжно шепче вітер з небес,

Твої колискові, моя доле,

Звучать, мов зорі в нічному небес.

Любов твоя – як свічка вночі,

Сумна та світла, тож не гаси.

Хоч у разлуці, хоч в радісній миті,

В серці моїм ти вічно живи.

Франко Іван

Кохання – то святий вогонь,

Що серце спалює у жарі.

Твої очі – це небесний рон,

У них я блукаю в безмірі.

Для тебе живу, за тобою іду,

Ти й у сні, і в думках, повсюди.

Це почуття як ріка тече,

Вічно зобов’язуючи, не зазнаючи студа.

Кобилянська Ольга

Не вгасить вітер почуття весняні,

В душі моїй вони цвітуть,

Неначе в серцях вмираючі пісні,

Де любов і печаль завжди беруть.

Тайна всесвіту – в любові цій,

Як зірок спів у безмежні дні.

Серце моє, твоїм може зрости,

Несучи на спинах немічні сні.

Макаренко Григорій

Любов – це дотик невидимки,

В часи печалі, в години радості,

Ти – моя музика у всій глибині,

Бо з тобою зростаю, моя життя приязність.

В однім погляді – всесвіт снів,

В одній звуці – всю музику днів.

Я хочу прийти у твоє серце,

Там кожна мить – сяйво справжнє.

Хвильовий Микола

Любов з’явилась, неначе весна,

Гармонія в серці – вже в повітрі.

Ти – мій космос, ти – моя країна,

У пробудженні уповні безсмертно летіти.

У млі сторіч перетворюся я,

Кожен з нас – поет, коли любить.

Разом мріємо у м’якій імлі,

Де кохання розцвіло і знедолене плеве.

Довженко Олександр

На полях зеленіють почуття,

Як жито, що чекає дощів.

Ти – мій сон, моя звізда радісно,

В глибині душі – світло і вітри.

Кохаю тебе, березневий подих,

У вічності сло́в зазвучить.

Нехай ми втрачаємо мить,

Але любов ваша – світло не погасить.