Вірші про померлу донечку: Скорбота
Шевченко Тарас
Вітри гудуть у пустих полях,
Донечка, ти в серці моїм,
Спогади з’являються, як сніг в полях,
Твій сміх, мов весняний цвіт, зник з очей.
Небо без тебе — порожнє й темне,
Зорі, здається, плачуть в тиши.
Ти — мій ангел, що з неба вернеться
Вшануй мої сльози, о, дорогий сину.
Коваленко Олена
О, ночі темні, де знайти світло,
Донечка рідна, чому тебе немає?
Твоє тихе слово, твій погляд золото,
У спогадах серце завжди криється.
Гроза надходить, а я поминаю
Твої кроки в кімнатах, де завжди ти.
В квітах весни пам’ять витає,
Скорбота моя — не розважать, а жити.
Лисенко Сергій
В тиші грає печаль, у снах танцює,
Не можу забути, не можу знайте!
Твоїм безгоміном серце сміється,
А в очах лише тіснота болю.
Очі твої, мов зірки, що світять,
Вони яскраві, хоч темряву згортають.
Так важко жити, але віра в блага
Живе у скорботі, що серце знає.
Гришко Наталя
Теплота твоїх рук у мені лишила,
Пам’ять про тебе, маленька душа,
Скорбота в серці цієї світила —
Тобі, доню, я вірш записала.
Вітри мури, шепіт пагорбів,
Твої сліди в душі завжди знайду.
Сльози незримі, дні мов літри —
Тебе я люблю, безмежно в сну.
Палій Андрій
В тиші кімнат, де ти не з’явишся,
Скорбота гірка, наче дим у повітрі.
Доню, чому не вернувся до нас,
Твій затишний усміх не зникне з пам’яті.
Наснись мені в туманні простору,
Я покладу квіти на твоїй могилі.
Душа твоя знайде вітри в теротах,
Сумна пісня чути щоднини.
Дорошенко Валентина
Маленька зірка, що зірвалася в небі,
Я плачу від горя, але серце живе.
Твоє дихання, мов сонце у теплі,
У спогадах тільки смутку немає.
Листя шалено кружляє навколо,
Моя донечка, у мріях ти ще тут.
Скорбота, мов тінь, слідить за кроками,
Але варто жить, наче світ без сліз.
Стефаненко Юрій
Коли осінь зв’яне хутко,
Твій лик у пам’яті, мов криця.
Скорбота серце бередити вміє,
Я мрію про дні, де ти смієшся.
Ти пташка, що злетіла до небес,
Куди ж ти зникла, найрідніша донечка?
В сльозах моїх весняні погляди,
Пам’ять твоя — незгасна зірка.
Левченко Анастасія
Сумують дерева, мов серце моє,
Твоя тінь над кожним кроком чатує.
Доню, свою любов не втратило,
Скорбота моя — це біль, що б’ється.
В кожному дні твій дотик відчуваю,
Не нехтувати, тримати в обіймах.
Пам’ятаю, як ти сміялася радісно,
Тепер же мій світ без тебе — темряви.
Нечай Остап
Цілу ніч я молюсь до зірок,
Донечка, де ти? Чому не вертаєш?
Скорбота звивається, немов вірш,
Я пам’ятаю всі нитки твої, рідна.
Нехай сльоза змиває біль,
Але серце не стомить у пошуках.
Як згадаю о твоє обличчя,
Знову відчую ту спокійну ласку.
