Вірші про війну: Трагедія

Кудряшов Олег

Палають зірки на небі,
У серцях — лише злива,
Забрали мир, забрали спогад,
Війна не дасть повертатись назад.

Спитайте у тих, хто втратив,
У кого мати, батько сплять,
В пекло нажаль вже їх забрали,
Крізь сльози не можу я співать.

Нечипоренко Катерина

Забута пісня лине в полях,
Де вчора сміх лунав довкола,
Сокира плакала під березами,
Бо війна забрала все, що було.

Вітер шепоче, утихає страх,
І серце б’ється мов у цюрю,
Ми йдемо шляхом складним і важким,
Де кроки стукають в гордій тиші.

Іваненко Сергій

Скільки сліз на могилах,
Скільки пам’яті згоріло,
Війна — це біль, це рани,
Це разом з муками нас доля злила.

О, люте небо, чому ти мовчиш?
Чому горить світанок в крові?
Кожен звук — це громом у серце,
О, людство, чи ти ще живе?

Смирнова Ганна

Червоні маки на згарищах,
Символи горя, сліз і втрат,
Кричать, щоб пам’ять не вмирала,
Щоб знали — за що й кого чекаємо назад.

Вечір спускається, мир запізнився,
А птахи не злітають у небо,
Світлини нам криком нагадують,
Яка ця війна безжальна, без змоги.

Ткаченко Олександр

Відлуння пострілів у душі,
Вкривають світло гіркі безодні,
Хто тепер сповість, хто розкаже,
Про ті чорні дні у пекельній безодні?

Пробач, земля, за цю бурю,
За крики, за сльози, за безвір’я.
Тільки віра тримає на поверхні,
Але в серці спалює війна вічна.

Гонтаренко Людмила

Настане радість, настане мир,
Але серце з’їдає туга,
Коли згадую загиблих матерів,
Як важко в цей час піднімати стужу.

Нехай крик приносить надію,
Нехай з’явиться радість в серцях,
Бо ми не маємо права забути,
Ціни, що життя розорали в руках.

Сидоренко Владислав

Чорна смуга простяглася до краю,
Крізь розруху надія не гасне,
Спогади з реальності — як рани,
Вони болять, їх не стерти безслідно.

Кожна сльоза — це знак подяки,
Кожен день — шанування.
Можливо, в нас іще з’являться крила,
Щоб злетіти вище, ніж звуки гармат.

Левченко Марія

Слово, мов меч, пронизує й душу,
Воно болить, мов рана, гірке —
Тисячі сердець в траві колишні,
Де діти грали, тепер тиша, тільки жах.

Ми не забули, ми не пробачимо,
За кожен стогін в глибоких ночах.
Віра в любов — то наш важіль,
Який приведе нас до нових днів знову.

Яценко Станіслав

Обгоріле місто — залишок мрій,
Шепіт вітру розносить в тиші,
Кожен камінь свідчить про плач,
Про славу і кодекс вразливих душ.

Де мати чекає, але без пісень,
Де алеї всі у крові, як сльози,
Там залишилась пам’ять — у серці,
Тому, хто воює за наші дороги.

Козловська Олена

Схиляю голову перед долею
Непрощеними рядами тих, хто зник.
Сльози і сміх в спільній безодні
Об’єднали людей — в один великий крик.

Нехай наша пам’ять цвіте всупереч,
Нехай заглиблює нас у мрію,
Ми не здамося, ми підемо далі,
Бо істина в серцях — це завжди є мета.