Вірші про війну українських поетів: Біль

Коваленко Олена

У тиші стогонів, у страху ніч,
Лунає крик, що не вщухає з давна.
Серце розриває болю мить,
Війна жорстока, а земля — безсуперечна.

Вогняний зсув, димом вкриті очі,
Далеко село, до нього шлях загиблий.
Кожен день — новий лихий порив,
Де болю і туги нескінченні звуки.

Шевченко Тарас

Не зможу я забути ту війну,
Що в серці моєму лишила шрам.
Земля ридає, вимагає правду,
Кривава закрита артерія, слабка.

Лише я і Небо, безмежне стиск,
Де губляться мрії, де зникає світ.
В руці тримаю надії сльозу,
В пам’яті б’ється відчай, як грім.

Левченко Марія

А мати плаче, зберігаючи дух,
Коли на порозі бійці з новим болем.
Гарячі й пекучі, емоцій картини,
Змінюють пейзаж на обличчі зранену.

Поле розпечене, де ріки сліз
Тече в очах тих, кого уже нема.
Вітри шепочуть, всеж звучить його гімн,
Забути неможливо – війна запалює вогонь.

Григоренко Василь

Нічне біля вікна, миші під стелею,
Я чую вібрацію долоні, тривогу.
Болить та нота, де серце співає
Про спогади гіркі, а не про спасіння.

Ми воюємо не лише за землі кордон,
А за мрії, що губляться в радіусі.
Біль в кожному слові, в словах непритомних
Де крок шевченковий б’є осколком струни.

Петренко Ірина

Під небом, де зірка одна,
Спогади продираються і дишуть.
Біль війни – це не лише війна,
Це не просто відлуння, що в серці скучи.

Сонце, чому ж ти ще світло даєш?
Для кого та пляма, яка знищила мрії?
Солодкий травневий радісний день
Впивається жалом у радість безпам’ятства.

Симоненко Андрій

Червона стрічка на полях гірких,
Кров, що обплутала мрії дітей.
У тіні блукає плач матерів,
Для кого ж вони напишуть гарячі речі?

Вони встають з попелу, запалюючи,
Коли в селищах старих лукавить самоцвіт.
Біль війни — незліченний дар,
Але шлях до миру – в серці надії.