Вірші про війну зарубіжних письменників: Світові погляди на жорстокість конфліктів
Шевченко Тарас
Багряні обрії чорною хмарою,
Війну знов несе вітрець лукавий,
Лечу крізь спогади, як на полотно,
Де люди гинуть – життя жорстоке,
Сльози в ґрунт, і крики в простір,
Світ останній, що марить на руїнах.
Франко Іван
Сльози матері на порозі,
Діти в полі, душі стогнуть,
Війна – це тінь, що забирає,
Світанки мрій, де шалені крики,
Серця, мов загрубіле дерево,
Скручені, мов зломлені істини.
Коцюбинський Михайло
Вітри свистять у покинуте поле,
Чи чули ви, як буревій кличе?
Слово – чаша, повна кривди,
Де жорстокість вчить нас ненависті.
Небо темне, святий спокій,
У віці епохи, що забирає світло.
Ольжич Олесь
На полях совісті виростають рани,
Борець за волю, та за що, за який бік?
Забудь, мовчання – це суцільна безодня,
Небо плаче димом, страх без меж,
А втрати – це у долі сліди,
Вїнок з думок загубленої мрії.
Симоненко Василь
Крики ночі, мерехтіння зір,
Вогні гармат — ось тепер в ясність.
Світ закривають стіни безжальні,
Та навіть у смерті гідність миру.
Є мечі, що лунають небом,
А є серця — сильніше, ніж залізо.
Андрухович Юрій
З вихром пам’яті плутаю шлях,
Вітер рве безодні, крик забуття.
Чому між жизнями – цей кулемет?
Шум війни чуєш в диханні тиші,
І серце у грудях битим —
Голос з минулого, що вчить нас вбивати.
Дзюба Іван
Слово — моя зброя, мій щит і шолом,
Та з нього глухота між ликами,
Коли за порогом звучить насильство,
І тінь правди тисне на сльози й тріщини.
Кожен крок — це рана, кожна мить — це бій,
Почуття необоротне, втрати мов грім.
Лисенко Леонід
Чому люди ненавидять свою долю?
Чому війна розриває сім’ї?
Як пісня щастя перетвориться в плач,
Коли гинуть зірки на стежках,
А в очах, мов в джерелах,
Залишається павутина брехні?
Меживілл Микола
У безмежжі ніч, що прийшла з судом,
Становище тенет, невидима гра.
Хто з нас зупинить цей крутий оберт?
Кожен вигук, кожна рана —
Зобов’язує шукати мир,
Але війна завжди в серці сльоза.
Бондаренко Сергій
Мов води з джерела – спогади,
З минулого відлуння мій біль.
Шепіт війни, як глухий удар,
Засмучені душі стрибають у dziś.
Сім’я змушена кинути коріння,
Та пам’ять, як хвиля, завжди вертає.
