Вірші Жадана про війну: Гострі відчуття та біль крізь призму слова
Жадан Сергій
Вхідна брама в безодню,
крики лунають в ночі,
кроки у тиші, вартові,
сумка з кров’ю на плечі.
Біль, як тінь, не відпускає,
голос минулого гіркий,
встеляний спогадами,
життя – сплутаний дріт.
В серці – кривава рідина,
на словах – пустка, страх,
ракети, наче стріли,
влучають в серце сновида.
Мартиненко Оксана
Сонце згоріло за горизонтом,
дощ ховає сліди,
коли шумить преса,
хто ж знає ціни.
Плакати сльози дощем,
не відстоюй свою правду,
у вітрах завиває печаль,
перед обличчям смерті.
Стежки спогадів ведуть в пекло,
одна лише зірка в небі,
додому, без слів,
війна – це дзеркало сліз.
Дерев’янко Артем
В темряві шепіт,
важка тиша після пострілів,
кожен звук – це останнє,
кожен крок – як крок на цвинтар.
Залізо та порох,
в серці символ втраченого,
стежками кріпакою,
в душах закуток зла.
З зими до весни,
не кінчається ця пісня,
на полях, де важка рубіж,
косить обличчя страждання.
Гончаренко Лілія
Палітра неба згоріла,
кожен колір – крик бійниці,
з бетоном на дотик,
в запамороченні й полоні.
В’язні облич, що мліють,
метелики крил — на вітрі,
над полями не бачити,
та гукнути – смерті хід.
Серце стукає, як барабан,
палає вогонь на землі,
під вітром безмовність,
війна, як заповіт свободи.
Шевчук Володимир
На руїнах мрії тане,
блокнот — свідок грізних днів,
братерство кривавих обіцянок,
сльози на папері — живі.
Тіні дружби свіжі,
стосунки з привидами,
на зло обмеженням,
душа ширяє у волі.
Кожен рядок — це відбиття,
у погляді збірного світу,
пора заспівати в тиші,
вірші про війну всі в ритмі.
Савченко Євген
Буремний вітер шепоче,
як потрібні нам душі,
кожен постріл — вість на світанку,
кожен вже заговорив.
Вистояти на краю пропасті,
зберегти пам’ять на струнах,
життя письменника – без гострого
пера немає порятунку.
Від пейзажів до руїн,
поет виокремлює смуток,
та війна тримає за серце,
поки свічки нам не зникнуть.
Кравчук Наталія
Стежками ночі мандрую,
серед хаосу війни,
слова б’ються, як живі,
душа страждає в тиші.
На грані згадок криваво,
вокзали, де диймуть крики,
попіл на душі терпкого,
кожен рядок — це болю лихо.
Війна – це наша істина,
радасно не дізнатися,
колишній світ в обломках,
сотні юнаків просять світити.
Сидоренко Тетяна
На звуках сирени зникають
дні, що забрали ненависть,
писати в терміни цей біль,
залишити сліди любові.
Слова важкі, як свинець,
у темряві народжуються,
кожен вірш – це порив крику,
душа з натиском перемоги.
Війна залізо і словосполучення,
метал стукає в кулак,
в ритмах життя, що танцює,
душі летять в небесний знак.
Бондаренко Олег
У кожному кроці певність,
в кожній тиші — крик,
біля вікна де тисячі сердець,
війна забирає спокій в диках.
Стежки привлечуть назад,
згаси їх, лишись на самоті,
слів не вистачає на радість,
життя розбите — в смутку.
Система, що нас обіймає,
було, чому ж ні?
У червні громи затьмарюють,
мир, як зав’язка, на війні.
Литвиненко Марія
Кохання в бомбардуванні,
пальці тримаються в словах,
передсіє сито страху,
в небі написані спогади.
Мрії тануть в серцях,
поет-стих – вболівальник,
додому молить світло,
свобода лине до зірок.
Твої рядки — це еміграція,
хочеш жити, а не вмирати,
слова прокидаються в поразках,
паузи й пострілів занурять в мрії.
